Колись на цьому місці були перші поселення на берегах річок. Саме тут був побудований Королівський міст та вирували перші повстання. Потім Кінгсбридж був осередком життя та індустріалізації. Але збудоване між Бронксом та Мангеттеном метро перемістило фокус на інші перспективні райони. Як зараз живе Кінгсбридж вдалині від бурхливого центру Нью-Йорка та які цікаві історичні факти про це місце дійшли до наших днів — розкажемо у цій статті на bronx-future.
Історія назви та появи Кінгсбриджу
Є райони Нью-Йорка, які отримали свої назви відповідно до їхнього розташування на карті (наприклад, Іст-Віллідж, Мідтаун), інші ж мають стандартні абревіатури (як SoHo, DUMBO). Проте деякі з них зберегли історичні назви, що відображають їхнє минуле. Наприклад, район Кінгсбридж у Бронксі названий на честь справжнього Королівського мосту.
Струмок Спуйтен Дуйвіль — вузька водна перешкода, яка колись відділяла північний край Мангеттена від Бронкса. Цей невеликий та, на перший погляд, безневинний струмок був відомий своєю бурхливою водою, існує багато легенд про те, як тут гинули й люди, й тварини. Його назва перекладається як «Ніс диявола». Але попри небезпеку, цей струмок був вужчим та легшим для перетворення на переправу, ніж широка річка Гарлем, тому місцеві використовували саме його, щоб дістатися іншого берега.
У 1669 році один голландський фермер, Йоганнес Вервелен, організував платну поромну переправу у цьому районі. Його клієнтами були ті, хто не мав власних човнів. Але згодом кількість людей на обох берегах значно збільшилася. Постало питання для зручнішого та постійного рішення переправи.
У цих краях з’явився багатий авантюрист, слуга королівської родини, Фредерік Філіпс. Він придбав маєток, що складався із земель між струмком Спуйтен Дуйвіль та річкою Кротон. Ці землі раніше належали індіанцям Ленапе та оброблялися голландськими фермерами, тепер вони стали частиною володінь Філіпса, які згодом перетворилися на західний Бронкс та Йонкерс.
Фредерік Філіпс збудував міст, отримавши на це грант від короля, і почав стягувати плату за проїзд, частина якої йшла до королівської казни.
Звичайно, люди були обурені тим, що вимушені були платити кожний раз, проходячи чи проїжджаючи по мосту. Тоді фермери Бенджамін Палмер та Джейкоб Дайкман у 1758 році на знак протесту побудували дерев’яний міст під назвою «Вільний міст». Це стало приводом для великого святкування з бенкетом та смаженим волом, яке зібрало тисячі людей. Хоча Дайкман не був повністю альтруїстом — біля мосту знаходилася його сімейна таверна «Hyatt», тож він переслідував власні інтереси.
Міст Дайкмана згодом спалили британські солдати. Королівський міст також зазнав руйнувань — його знищили війська Вашингтона під час відступу в 1776 році, але після війни його відновили.
У 1914 році струмок Спуйтен Дуйвіль перекрили та засипали для покращення судноплавства річки Гарлем. Інформації щодо долі Королівського мосту немає. Технічно він все ще може існувати під проїжджою частиною на 230-й вулиці та Бродвеї. Але він точно залишився в історії, бо дав назву одному з районів Бронкса — Кінгсбридж.
Інфраструктура та визначні памʼятки
Кінгсбридж розташований у долині між хребтами Рівердейл на заході та Кінгсбридж-Гайтс на сході. У деяких місцях схили настільки круті, що вулиці перетворюються на сходи (подекуди кількість сходинок сягає 100).
Цей район, населений з 1660-х років, є одним із найстаріших у Бронксі, за словами історика Ллойда Ултана. Раніше це була здебільшого сільськогосподарська територія з невеликими селами, але після відкриття надземної лінії метро IRT у 1908 році населення почало швидко зростати.
Житловий фонд переважно складається з цегляних одноповерхових та двоповерхових будинків, багато з яких мають двори. Серед них є також п’ятиповерхові та шестиповерхові житлові будинки 1920-х років й декілька багатоповерхівок 1950-60-х років.
Комерційна зона розташована на перетині Бродвею та Вест-231-й вулиці. Тут є багато магазинів та представників великих мереж, таких як Duane Reade, Staples, Blockbuster Video, супермаркет Edwards тощо. Останніми роками відбулися значні покращення інфраструктури громади, включаючи бейсбольне поле на 233-й та Бейлі-авеню, яким опікується Kingsbridge Little League. Поле обладнане ліхтарями, бліндажами, трибунами та невеликим фудкортом.
У районі є безліч кафе та барів, але бракує затишних кав’ярень й ресторанів для особливих випадків.
Щодо безпеки, район не дуже кримінальний. Вулична злочинність зосереджена біля станцій метро. Основна проблема — це групи підлітків, які збираються на Кінгсбридж-авеню та Вест-231-й вулиці. Вони часто шумлять, влаштовують бійки та п’ють алкоголь вночі. Багато людей стурбовані повільним реагуванням швидкої допомоги, але уряд анонсував будівництво нової станції швидкої допомоги біля перехрестя Вест-230-ї вулиці та Тіббетт-авеню, тому цю проблему скоро буде розвʼязано.
У Кінгсбриджі є три середні школи, планується зведення ще однієї. Місцевою пам’яткою є єпископальна церква Медіатора, заснована в середині XIX століття. Але зараз ця неоготична кам’яна будівля під загрозою знищення.
Докладніше про цю церкву та її історію читайте за посиланням.
Церква Медіатора також опікується платаном Корлеар — одним із найстаріших і найбільших дерев у Бронксі, яке настільки велике, що тротуар навколо нього розколюється.
Колись бурхливий центр, зараз тихе містечко
Кінгсбридж, який завжди був важливим перехрестям, зазнав змін. Стара газета, нині виставлена в церкві Медіатора і, ймовірно, написана століття тому, містить статтю під назвою: «Навколо старого Кінгсбриджа: прикрашений природою, відомий історіями, за годину їзди від мерії». Ця стаття виглядала як реклама району, описуючи його численні принади.
Близькість до мерії, переваги нового суднового каналу через річку Гарлем, який тоді будувався, мальовничі пейзажі та багатий історичний спадок були причинами його процвітання. У тій статті Кінгсбридж порівнюють з павутиною. Він був ніби Рим, до якого ведуть всі дороги.
Але, коли завершили будівництво лінії метро № 1, мешканці Мангеттена почали розширюватися вгору до Бронкса — частини міста на материковій території США. Спостерігалася така тенденція: куди проводили метро, туди й спрямовувався прогрес, розвиток та найголовніше — люди. Тож після прокладання головної транспортної артерії крізь Кінгсбридж він почав стрімко втрачати позиції. Сьогоднішній Кінгсбридж відрізняється від того, який був раніше. Є багато локацій, які на жаль вже не функціонують. Серед них: колишній каток та боулінг. Зникли кінотеатри RKO та Dale, а також роздрібні магазини Woolworth’s та Horn and Hardart. Не стало улюбленого всіма місцевими мешканцями кафе-морозива, трикотажного цеху та Walbaum’s.
«Організація Обʼєднаних Націй»
За останні роки у Кінгсбриджі відбулися значні демографічні зміни, але район все ще залишається притулком для іммігрантів. Деякі з них прибувають з інших країн та роблять Кінгсбридж своєю першою зупинкою на шляху до здійснення американської мрії.
Преподобний Дієго Дельгадо-Міллер із церкви Медіатора зазначив, що ще 15 років тому більшість його парафіян були білими, але тепер їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Сьогодні це в основному іспаномовні люди з різних країн. За оцінками церкви, в районі близько 15% білих, 16% афроамериканців, 60% латиноамериканців, 4% азіатів та 4% інших.
Чарлі Шейн, виконавчий директор Громадського центру «Кінгсбридж Гайтс», де він працює вже 25 років, порівняв район з Організацією Об’єднаних Націй, адже тут представлено понад 53 країни.
Район стає молодшим, оскільки багато нових мешканців — це молоді сім’ї, які починають своє життя. Попри зростаючу різноманітність, в Кінгсбриджі майже не виникає расових та національних конфліктів. Живуть тут всі у мирі та злагоді.
А про один з нових сучасних районів Бронкса читайте у статті.
