170 років будівництво Високого мосту зробило неможливе реальним. Адже завдяки його створенню, вода з півночі штату, зокрема, Кротонського водосховища, потрапила в домівки мешканців Нью-Йорку. Сьогодні міст це архітектурний об’єкт, який став місцем прогулянок, відпочинку, розваг, а раніше — це була важлива кам’яна споруда в стилі римського акведука, яка перетинала простір між 173-ю вулицею на Манхеттені до 170-ї вулиці в Бронксі. Детальніше про міст та його особливості розповість видання bronx-future.com.
Проблеми з водою
Як зазначає видання nytimes, на початку ХІХ ст. Нью-Йорк стрімко розвивався. Але подальшому зростанню міста та збільшенню його населення перешкоджали в тому числі й нестача води. Міські колодязі, які мали прісну воду викачувалися повністю. Вони часто забруднювалися солоною морською водою або ж стічними водами, адже санітарний стан міста теж бажав бути кращим. В 1832 р. спалахнула холера й це викликало відтік заможного населення з міста. Залишилися, лише іммігранти та чорношкірі. Саме їх в основному торкнулася хвороба. Понад 3500 осіб померло, а це на той час склало 2 % міського населення. За декілька років, а саме в 1835 р. сталася велика пожежа, а тому знову постало питання про збільшення кількості води для міста.
Допомога прийшла зі сторони будівельника та інженера Джона Джервіса. Він спроєктував і побудував дамбу на річці Кротон у штаті Нью-Йорк. Це дало змогу йому акумулювати воду та спрямувати її на південь у сторону Нью-Йорка. У будівництві йому допомогла праця іммігрантів, а спрямувати воду до міста сила тяжіння. Таким чином йому вдалося подолати 40 миль. Щомилі вода опускалася на 13,25 дюймів. Материкову частину вдалося перетнути біля Високого мосту й далі вода досягла 2-х водойм, де зараз головна публічна бібліотека. Досягнувши міського парку вода піднялася вверх на 50 футів без підкачування. Загалом місто отримало води в 10 більше, ніж мало до цього часу.
Історія спорудження мосту
Важливу роль у доставці води відігравав Високий міст. Його будівництво почалося в 1837 р. і було завершено в 1848 р. Він був спроєктований майором Девідом Бейтсом Дуглассом (David Bates Douglass), а добудовував його вже, після звільнення останнього, Джон Б. Джервіс. Також участь у проектуванні мосту брав Джеймс Ренвік-молодший, який у наступні роки відзначився тим, що спроетував дизайн собору Святого Патріка в центральній частині Мангеттену. Коли планували подачу води в місто, то виникло питання, як саме це зробити. Виникла ідея спорудити тунель під річкою Гарлем, але в цей час технології будівництва підземних споруд, лише розвивалася, а тому вирішили від неї відмовитися. А тому залишився єдиний варіант — міст. Але й тут виникле дискусії, адже була можливість побудувати низький та високий мости. Низький був би дешевшим варіантом, швидшим та простішим. Але проти нього виступили законодавці міста, які побоювалися, що такий міст колись, може, перешкодити проходу суден річкою Гарлем, а тому шальки терезів схилилися до високого мосту. Підрядниками проєкту стали Джордж Лоу, Семюель Робертс і Арнольд Мейсон (George Lowe, Samuel Roberts and Arnold Mason). Останній мав значний досвід в інженерній та будівельній справі. Зокрема, будував канал Ері (Erie) та Морріс (Morris).
Особливості мосту
Міст було відкрито в 1848 р. Труби, які несли воду в Мангеттен знаходились під основою доріжкою мосту довжиною 1200 футів та на висоті 116 футів. Планувалось, що міст можна буде використовувати до 1970 р. Міст являє собою 2 прольоти: один створений зі сталі, а інший — це кам’яна кладка. У 20-ті роки була пропозиція знести міст, бо його муровані арки створювали небезпеку для кораблів. Але міст вдалося відстояти і в 1928 році його було, лише реконструйовано. 5 його оригінальних арок, які пересікали річку Гарлем, знищили й поставили 1 сталеву (довжина 450 футів). Зі старих арок із боку Мангеттена, лише одна залишилася, а зі сторони Бронкса — 9.
Використання мосту
Для нью-йоркців ХІХ ст. Високий міст став місцем відпочинку та прогулянок. У неділю сюди приходили (чи приїздили на поромі) тисячі міщан. Міст став важливою темою для створення творів художниками та фотографами. У цей час популярними були круїзи на човнах під мостом вверх та вниз річкою. У 1864 році через Високий міст була побудована доріжка. Транспорт тут не ходив. На північ від Високого мосту було побудовано доріжку для змагань на кінних екіпажах, а пізніше, в 1890 р. вздовж річки, доріжку для прогулянок людей. Поруч з популярним мостом побудували низку готелів, ресторанів, парків розваг.
Після Другої світової війни Високий міст перестав давати воду, адже запрацювали інші акведуки, які несли більше води в місто, що розросталося. А тому його було закрито в грудні 1949 р. З 1954 р. міст став місцем, про яке багато говорили, як про епіцентр вандалізму, руйнувань та безладів. Деякі пішоходи кидали каміння, гілки та цеглини в пасажирів пароплавів, що рухалися річкою і й цим завдавали їм травм. В 1960, а за деякими даними 1970 р., міст було закрито. У цьому ж році його визнали пам’яткою історії міста.
Відновлення мосту
У 2006 р. було вирішено, що міст буде відновлено і відкрито для пішоходів у 2009 р. Проєкт його реконструкції вартістю 20 млн доларів включав реконструкцію арок, покращення сходів, освітлення, встановлення камер та інші супутні витрати. Терміни відновлення постійно переносили. Зростала і вартість робіт.
У 2013 р. мер Майкл Р. Блумберг розпочав відновлення 8 парків міста з відновлення Високого мосту. На його думку, Високий міст – один із найбільших скарбів міста. А тому було очищено та поремонтовано 2 суміжних прольоти мосту. Сталеву частину пофарбували, а кам’яну зміцнили та укріпили. Під прольотами встановили освітлення, яке буде світити вночі та створюватиме чудову гру світла та тіні. Цегляну доріжку на верхній частині було демонтовано, а взамін встановили нову бетонну, яку зверху покрили гідроізоляцією. Поверх неї знову було встановлено історичну цегляну кладку. Обабіч доріжки встановили нові ліхтарі, захисні огорожі, металеві перила, безбар’єрні пандуси, лавки для сидіння на оглядових майданчиках.
Відкриття мосту для пішоходів та велосипедистів дозволило з’єднати громади Манхеттена та Бронкса, а також долучити до відпочинку мешканців і інших районів міста, щоб вони побачити найзахоплюючі краєвиди в місті. Його реконструкція обійшлася в 61 млн доларів. Місто надало 50 млн, конгресмен Хосе Е. Серрано — 5 млн та федеральні гранти на транспортування склали 7 млн доларів.
Водонапірна вежа Високого мосту
Вежу було збудовано в парку Хайбридж (Highbridge) в 1866–1872 р., щоб збільшити напір води в нью-йоркських квартирах. Вежа являє собою восьмикутник висотою 200 футів (а це 61 метр). Будував її знайомий нам інженер Джоном Б. Джервіс. Вода закачувалася в резервуар площею у 2,8 га, який знаходився поруч із вежею (там деякий час був ігровий центр та басейн), а потім вода потрапляла до вежі. Звідти вона текла в домівки міщан. Ця вежа покращила гравітаційний тиск у системі водогону, зокрема краще запрацювали зливи в туалетах. Під час І світової війни Водонапірну вежу закрили, адже боялися актів саботажу. В 1949 р. її взагалі перестали використовувати. У 1984 р. тут сталася пожежа. На початку ХХІ ст. вежу було реконструйовано. Вартість робіт склала 5 млн. доларів. Її відкрили у 2021 р.
